Твір за романом Е. Портер «Полліанна»

Чому я навчився у Полліанни

На уроках світової літератури ми познайомились із романом американської письменниці Е. Портер «Полліанна». В ньому розповідається про одинадцятирічну дівчинку Полліанну Віттієр, яка залишилася сиротою. Дівчинку взяла на виховання тітка Поллі, строга, стримана, з почуттям обов’язку. І ось Полліанна приїздить в містечко Белдінгсвіль. Холодний прийом тітки засмучує дівчинку, але вона знаходить привід для радощів: в кімнаті немає люстерка – тож вона не буде бачити свого ластовиння; немає картин на стінах, але з вікна можна бачити такий краєвид, що кращий за будь-яку картину.

Завдяки спілкуванню з Полліанною змінюються всі жителі містечка. Тітка Поллі стає турботливою, чуйною і знаходить щастя в особистому житті.

Джон Пендлтон, похмурий, мовчазний, одинокий чоловік, став батьком для усиновленого хлопчика Джиммі – і  життя обох стало яскравим, повноцінним.

Місіс Сноу, дратівлива, сердита, хвора жінка стала терпимою і уважнішою до оточуючих. Вона навчилася радіти тому, що у неї здорові умілі руки. Вона почала в’язати одяг для дітей із притулку.

Одного дня з Полліанною трапилося нещастя: вона потрапила під колеса автомобіля і отримала травму ніг. Вона не змогла ходити і грати в свою улюблену гру в радість. Тепер жителі міста почали вчити Полліанну грати в радість, розповідаючи про свої досягнення у грі. Дівчинка знову почала радіти, а пізніше і ходити.

Я навчився у Полліанни не здаватися перед труднощами, аналізувати різні ситуації і знаходити в них привід для радощів. Я навчився цінувати дружбу зі своїми однокласниками і турботу батьків. Я намагаюся не засмучувати їх.  Я вірю в щасливе майбутнє. Я назавжди запам’ятав слова Полліанни: «Треба любити все, що є справжнім життям. Життю не можна навчитись, треба просто жити і радіти».