Тема заходу. Сяйво зірки Висоцького

Мета заходу: познайомити учнів з різноманітними гранями таланту Володимира Семеновича Висоцького; розвивати естетичний смак, музичний слух; прищеплювати інтерес до творчості Висоцького

Обладнання: ноутбук, мультимедійний проектор, екран, відеозаписи пісень Володимира Висоцького та кадрів з фільму «Місце зустрічі змінити не можна»

Хід заходу

Ведуча: Ви бачили коли-небудь, як падає зірка, залишаючи в небі сріблястий слід? А встигали загадати бажання? Так, зірки падають дуже швидко, але враження від їхнього падіння незабутні…

Ведучий: Дві дати: 25 січня 1938 року і 25 липня 1980 року. Перша – дата народження, друга – дата смерті. Між ними коротке, як спалах падаючої зірки, життя, життя в 42 роки. Але життя яскравого, неповторного, талановитого, захоплюючого і загадкового. Саме так прожив свої 42 роки поет, співак, актор Володимир Висоцький.

Ведуча: Життя, як говорить народна мудрість, не вимірюється довжиною років. Висоцький прожив мало, але встиг зробити дуже багато. Життя його, коротке та стрімке, пересікло небосхил людських доль яскравим метеоритом. «Співаючий нерв епохи», – так назвав Володимира Висоцького Євген Євтушенко.

Ведучий: Радянський поет Роберт Рождественський сказав про Володимира Висоцького: «Так ким же він був все-таки - Володимир Висоцький? Ким він був найбільше? Актором? Поетом? Співаком? Я не знаю... Знаю тільки, що він був особистістю. Явищем. І факт цей в доказах вже не потребує»

Ведуча: І сьогодні, на нашому літературному вечорі «Сяйво зірки Висоцького», ми познайомимося з різноманітними гранями таланту Володимира Семеновича Висоцького: Висоцького-поета, Висоцького-співака, Висоцького-актора, Висоцького -громадянина.

Звучить пісня «Я не люблю»

Ведучий: Це одна із найвідоміших пісень В. Висоцького, його життєве кредо. В ній він спробував висловити свої погляди на життя, на все, що відбувається навкруги. Ця пісня увібрала в себе переконання поета, від яких він не відступав ніколи

Ведуча: Є люди, які метеоритом вриваються в життя, залишаючи після себе яскравий, неповторний слід. Вони ще при житті стають легендою, а одна згадка імені зігріває душу, робить її добрішою і чистішою.

Ведучий: Такою людиною був Володимир Висоцький – поет, співак, актор. Його зірка спалахнувши на творчому небосхилі, залишила Землю назавжди. Але сяйво її не згасло – воно у його віршах і піснях, у його театральних образах і кіно ролях, в особливому тембрі голосу, що звучить нині з комп’ютерних екранів

Ведуча: Його перу належить більше шестисот пісень. Багато це чи мало? Це нечувано багато, всі вони абсолютно різні, не схожі одна на іншу. Але його пісні завжди миттєво знаходили відгук у серцях різноманітних людей: юнака і ветерана, селянина і поета, чиновника і останнього пияка.

Звучить пісня «Парус»

Ведучий: Володимир Семенович Висоцький народився 25 січня 1938 року в Москві у сім’ї військовослужбовця. Його батько — Семен Володимирович (Вольфович) Висоцький (1916–1997) — уродженець Києва, військовий зв'язківець, ветеран Другої світової війни, кавалер більш ніж 20 орденів і медалей. Мати — Ніна Максимівна (уроджена Серьогіна, (1912—2003). Закінчила Московський інститут іноземних мов, працювала перекладачем-референтом німецької мови в іноземному відділі ВЦРПС, гідом в «Інтуристі», а потім – в архіві.

Ведуча: До пологового будинку його маму проводжала голосиста весела компанія – чоловік, сусіди, подруги. Виходячи з квартири, загадали: якщо, згідно зі старовинною прикметою, першим на шляху зустрінеться чоловік – народиться хлопчик, якщо жінка – дівчинка. На сходах вони зустріли сусідку, котра поверталася з нічної зміни. Майбутній батько дуже хотів сина, тому зі злістю сказав: « Я у прикмети не вірю!» - і пообіцяв дружині за сина наручний годинник – на той час царський дарунок. Коли Семен Володимирович прийшов до пологового будинку, на запитання, як там Висоцька, йому відповіли: «Купуйте годинник!» Та годинник своїй дружині він так і не купив, бо сім’я Висоцьких жила бідно…

Ведучий: Перші роки життя Володі пройшли у багатоквартирній комуналці на Першій Міщанській. « Дитячі враження найсильніші, - згадував згодом поет в одному із своїх виступів. – Я пам’ятаю з двох років усі події». Пізніше про дім і квартиру на Першій Міщанській він написав «Баладу про дитинство». У цій пісні і реальність, і іронія, і злість від осягнення жебрацтва, бідності близьких людей.

Звучить пісня «Балада про дитинство»

Ведуча: Після закінчення школи Володя вступає до московського інженерно – будівничого інституту, та, провчившись півроку, кидає його. Це рішення він прийняв у ніч з 1955 на 1956 рік. Вони з Ігорем Кохановським вирішили зустріти Новий рік досить незвичайно: за побудовою креслень, без яких їх просто не допустили б до екзаменаційної сесії. Після бою курантів, випивши по келиху шампанського, вони взялись до справи. Десь до другої години ночі креслення були готові. Та тут Висоцький встав, узяв зі стола баночку з тушшю і став поливати її залишками своє креслення. «Все. Буду готуватися, є ще півроку, спробую вступити до театрального. А це – не моє…», - сказав тоді Володимир Семенович.

Ведучий: «Своїм» Володя вважав театр. Він за першим разом вступив до Школи – студії МХАТ і закінчив її у числі кількох кращих учнів.

Ведуча: З дитинства і до кінця життя у Висоцького не було постійного житла. Бездомність і не облаштованість побуту…Та завжди рятували численні друзі. Дружба – це не означає кожен день один одному телефонувати, вітатися і позичати рублі. Це просто бажання дізнаватися одне про одного, щось чути і хоча би задовольнятися тим, що ось твій друг здоровий, і нехай собі буде здоровим…

Звучить «Пісня про друга»

Ведучий: Як бард Володимир Семенович вийшов на сцену у1958 році. Це було у знаменитому студентському клубі МДУ , і виступ Висоцького мав великий успіх. Ось тільки заспівати усі приготовані для концерту пісні йому тоді не вдалося – у глядацькому залі знаходився кандидат в члени Політбюро, котрий вимагав припинити пісні «хриплуватого актора».

Ведуча: Із автобіографії Висоцького: «Мені здавалось,що я пишу для дуже маленького кола – своїх близьких друзів – і так воно буде усе життя. Ми жили в одній квартирі у Великому Каретному провулку. Ми збиралися вечорами. Можна було сказати півфрази, і ми розуміли одне одного в одну секунду. . .»

Звучить пісня «На Великому Каретному»

Ведучий: Гітара у Володимира Семеновича з’явилася не одразу. Спочатку він грав на роялі, потім – на акордеоні. Співав вуличні пісні. А потім почув спів Булата Окуджави. Його пісні справили на Висоцького надзвичайне враження, вразив вплив віршів Окуджави, які він читав під гітару. Висоцький став писати вірші в цьому стилі.

Звучить пісня «Я ріс, як вся дворовая шпана»

Ведуча: У червні 41-го Володі було лише три з половиною роки. З матір'ю Ніною Максимівною він спускався в московські бомбосховища, а потім був в евакуації на Уралі.
Але коли слухаєш пісні Висоцького про війну, важко уявити, що вони написані людиною, що не йшла важкими фронтовими дорогами, не ходила в розвідку, не оплакувала втрачених у бою друзів, більше того - жодного дня не служила в армії.
Звучить пісня «Тільки він не повернувся із бою»

Ведучий: Для Володимира Висоцького тема війни - це, передусім тема подяки тим, хто не дожив до перемоги і тим, хто лишився живий, пройшовши всі дороги війни. І особливий трепет і крик душі воїнам, які залишилися невідомими...

Ведуча: Пісні, написані В.Висоцьким про війну, - це, перш за все, пісні справжніх людей. Людей із плоті і крові. Сильних, втомлених, мужніх, добрих. Таким людям можна довірити і власне життя, і Батьківщину. Сьогодні, слухаючи військові пісні Висоцького, розумієш, що неважливо, про яку війну і про який конкретно бій іде мова: про Другу світову, про Афганську чи про АТО... Боляче лише від того, що з кожним роком хлопчаків, які поповнюють Братські могили, стає все більше...

Звучить пісня «Братські могили»

Ведучий: Популярність В. Висоцького росла. Він міг виступати у великому клубному залі і на стадіоні, на теплоході і у таборі альпіністів. Для кожної аудиторії у нього знаходилися потрібні пісні.

Звучить пісня «Тут вам не рівнина»

Ведуча: Є у Володимира Висоцького і жартівливі пісні. Легкі, бадьорі. Такою є пісня про те, чому аборигени з’їли Кука, відомого географа-мандрівника.

Звучить пісня «Чому аборигени з’їли Кука»

Ведучий: А ще в житті Володимира Висоцького була любов. Він тричі був одружений, але його справжнім коханням була його третя дружина – красуня-актриса Марина Владі. Вона ввійшла в його життя у 1967 році. Він закохався в неї після перегляду кінофільму «Чаклунка». Він дивився фільм по декілька разів на день, мріяв про зустріч.

Ведуча: Через кілька років вони одружилися. Марина Владі була поруч із ним дванадцять років. «Я живий, дванадцять років тобою збережений...» - встигне він написати на звороті телеграфного бланка. І всі ці роки Марина Владі намагалася уповільнити скажений ритм життя Висоцького.

Звучить пісня «Балада про любов»

• Вони не були постійно разом: Володимир жив у Москві, Марина, французька актриса, в Парижі. Короткі зустрічі, телефонні переговори, недовгі поїздки за кордон - таким було їхнє подружнє життя.
  І все ж таки більше дванадцяти років Марина намагалася зберігати Висоцького. А він - зривався, немов у прірву. І кожен раз підніматися було все важче.

Ведуча: Володимир Висоцький - талановитий актор.
Квітень 1964 р. Володимир прийшов працювати в Театр драми і комедії на Таганці. Театр був його покликанням, а Висоцький - неповторним актором. Він абсолютно володів залом, був господарем сцени, володів дивовижною енергією, яка, як промінь сильного прожектора, била в зал.
Драгунський офіцер, Сун Янг, Галілео Галілей, Хлопуша, Свидригайлов, Лопахін... І заповітна вершина творчості - Гамлет!

Ведучий: Гамлета Висоцький грав 10 років, Гамлет був останньою роллю, яку поет грав перед смертю.

Ведуча: Паралельно з роботою в театрі були кіно роботи. Найвідоміша і найулюбленіша роль – Жеглов у телесеріалі «Місце зустрічі змінити не можна». Однак цієї ролі могло і не бути… Травневого вечора 1978 –го року, на дачі в Одесі Висоцький, Марина Владі і Говорухін, режисер фільму, зібралися, щоб обговорити сценарій майбутнього фільму. І раптом Марина Владі зі сльозами на очах бере Говорухіна за руку і веде з кімнати. «Відпусти Володю, знімай другого актора. ». Її підтримував Висоцький: «Зрозумій, мені так мало лишилося. Я не можу рік життя витрачати на цю роль. » «Як багато втратили б глядачі, якби я здався цього вечора. » - згадує Говорухін. І дійсно, персонаж вийшов дуже реалістичним. Багато телеглядачів були впевнені, що Гліб Жеглов – не вигаданий персонаж Після показу фільму ще довго йшли листи за адресою: «МВД, капітану Жеглову. »

Уривки з фільму «Місце зустрічі змінити не можна»

Ведучий: 25 липня 1980 року поета не стало. Висоцького ховала, здавалося, вся Москва, хоча офіційного повідомлення про смерть не було - в цей час проходила московська Олімпіада. Тільки над віконцем театральної каси було вивішено скромне оголошення: «Помер актор Володимир Висоцький». Жодна людина не здала назад квиток – кожен зберігає його в себе як реліквію...

Ведуча: Директор Ваганьківського кладовища добився кращого місця для могили В. Висоцького, і тут же був звільнений. Після смерті Володимира Семеновича Марина Владі зайшла в його кабінет і вжахнулася. Усе було перекинуто догори ногами. . . Та рукописи не пропали. Вона склала їх у валізу і сховала у друзів. Через рік, у 1981 році вийшла з друку перша книга врятованих віршів під назвою «Нерв».

Ведучий: Невідомий чоловік одного разу залишив на його могилі коротку записку: «Хто говорить: «Він помер!» - нахабно бреше! Зніміть траур і повніше келихи. Висоцький живий. Висоцький не помре, поки на землі дзвенять гітари...»

Ведуча: Так, Висоцький не помер, він продовжує жити у серцях мільйонів людей. Син Висоцького Микита написав сценарій і створив фільм про батька «Висоцький. Спасибі, що живий»

Ведучий: А закінчити наш вечір хочеться піснею Булата Окуджави «Про Володю Висоцького»

Звучить пісня «Про Володю Висоцького»